Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили наци - Страница 72

Спортивні оглядачі Сіетла зовсім не були впевнені, що це було правильне рішення. Роял Брогем із «Пост-Інтеллідженсера» вголос підтримував другокурсників протягом кількох місяців, незважаючи на їхню недавню недбалість. Джордж Варнелл із «Сіетл Таймс» пильно спостерігав кілька останніх випробувань і відзначив те, що, Ульбріксон, либонь, не вловив. У випробуваннях на дистанції 3.2 та 4.8 кілометра другокурсники погано відривались від лінії старту, неефективно молотячи веслами по воді, так ніби були перезбуджені і схвильовані, дозволяючи старшим хлопцям випередити їх. Але до кінця першої половини дистанції, вони, здавалося, веслували так добре, як і старші хлопці. Ба більше, у випробуванні на 4.8 кілометра старші хлопці почали виглядати помітно виснаженими на момент, коли вийшли на останню третину дистанції. Кларенс Діркс, оглядач «Пост-Інтеллідженсера» вже помітив те саме. Другокурсники, здавалося, гребли все плавніше з кожним помахом весла, швидко наближаючись до фінішу 4.8-кілометрової дистанції. У Поукіпзі дистанція для основних університетських команд була завдовжки 6.4 кілометра.

Поїздка в Поукіпзі не була тією галасливою і безтурботною мандрівкою, як рік тому. Погода була спекотна протягом усього шляху по країні, а потяг — задушливий і незручний. Ел Ульбріксон перебував на межі. Після потрійного успіху в Каліфорнії, як тренер оголосив Сіетлу, він отримає повну перемогу в регаті у Поукіпзі цього року, вигравши всі три запливи. У відповідь схвильовані громадяни пожертвували дорогоцінні центи і долари, зібравши дивовижну суму у 12 тисяч доларів, щоб відправити екіпажі на схід. Ульбріксон усвідомлював, що має віддати борг і дотримати свого слова.

Напруженість між другокурсниками і старшими хлопцями була відчутна на дотик. До тої міри, наскільки це можливо, вони намагалися триматися подалі один від одного, але потяг був обмеженим простором, і це стало проблемою для обох команд на всьому шляху на схід. День за днем, тренери та екіпажі сиділи у задусі невеликими, майже закритими групами, граючи в карти, читаючи бульварні журнали, знічев’я базікаючи та вибираючи, з ким іти у вагон-ресторан, а з ким — ні. Джо, Коротун Хант і Роджер Морріс продовжували триматись головно разом в одному кутку з тренером. Цього разу співів не було — Джо залишив свою гітару вдома.

П’ять днів по тому вони прибули в Поукіпзі. Зійшовши з потяга в неділю вранці, усі вони зітхнули з полегшенням, опинившись під прохолодною, освіжаючою літньою зливою, а не в липкій, гнітючій спеці, якої очікували. Покок видав клопіткі інструкції, і вони обережно вивантажили човни з багажного вагона. Великий будівельний кран підняв тренерський катер з гальмівного майданчика і обережно опустив його в Гудзон. Потім юнаки почали розвантажувати десятки молочних бідонів, привезених із собою. Кожен містив 38 літрів свіжої, чистої, солодкої води з північного заходу. Вони веслуватимуть по воді Гудзону. Вони могли навіть митися нею в душі. Але вони аж ніяк не збиралися знову її пити.

Журналісти згрупувалися навколо Ульбріксона, тільки-но він зійшов з потяга. Тренер, як і раніше, все ще офіційно не оголосив свої призначення в команди, але був відвертим: «Екіпаж другокурсників став глибоким розчаруванням для мене». Він розгорнув свою думку далі: «Ми не можемо зрозуміти, що з ними сталося... Вони почали втрачати свою енергійність незадовго до перегонів у Каліфорнії. Якщо вони не повернуться у форму, веслуватимуть тут як юніорська команда». Східні спортивні оглядачі були вражені. Вони не могли навіть припустити, що Ульбріксон розглядатиме пониження хлопців, які так легко прийшли до перемоги минулого року — це вони бачили на свої власні очі, хлопців, що продовжили свій успіх перемогою над університетською командою Каліфорнії усього два місяці тому.

Наступного дня екіпажі «Ескімосів» виконали в Поукіпзі ритуал, що підтримувався століттями: відвідали кожну з човнових станцій своїх конкурентів, щоб неохоче віддати шану суперникам, перш ніж зійтися з ними на річці. На кожній зупинці Ульбріксон мусив пояснювати знову і знову своїм колегам-тренерам, що, так, дійсно, він планує понизити другокурсників до юніорської команди. Тренери були налаштовані так само скептично, як і репортери. Вельмишановний старий Джим Ейк «Десятка» із Сіракуз, на той час у віці 83 роки, похитав сивою головою і сказав, що не може повірити, що Ульбріксон дійсно зробить це. На його думку, це було крутійством, і 18 червня другокурсники вийдуть на воду в основній університетській команді. Після того, як Ульбріксон і його хлопці пішли, Ейк «Десятка» знову похитав головою і сказав: «Ульбріксон певно має дві визначні команди, якщо може зробити це».

Човен другокурсників тепер, насправді, не повністю складався з другокурсників. Ульбріксон замінив Джорджа Моррі на місці рульового старшим хлопцем Вінком Уінслоу, щоб отримати зиск із більшого досвіду останнього у веслуванні на річці. У всьому іншому це був екіпаж, який так легко дістав тут перемогу рік тому.

До того часу, коли вони взялись за веслування, негода на воді посилилась. Усе ще дощило, і холодний, сильний вітер поривався вниз за течією. Річка стала спученою масою бурунів, а вода — темною і масною. Це були саме ті умови, яких хлопці Вашингтона найбільше боялися, не через дощ чи вітер, з якими вони були знайомі краще, ніж більшість суперників, а через своєрідний бічний рух води у річці, коли нагнані вітром хвилі взаємодіяли з припливною течією. Ульбріксон поспішно вивів хлопців на воду двічі того дня, щоб дати їм змогу більше призвичаїтись до цих складних умов. Вашингтонські човни були єдиними на воді. Усі інші екіпажі, яких відвідали «Ескімоси», крадькома слідкували за їхніми діями, задоволені тим, що залишалися у теплі своїх човнових станцій решту дня.