Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили наци - Страница 105

105

У Німеччині, однак, погляди були зовсім інші. Незважаючи на те, що Шмелінг не перебував у рядах Нацистської партії, Йозеф Геббельс і нацистська еліта із завзяттям учепилися в нього та просували його як символ німецької та арійської вищості. Німецька преса під ретельним керівництвом міністра пропаганди привернула багато уваги до майбутнього бою.

Усі по обидва боки Атлантики мали власну думку про те, що відбудеться. Навіть тренери веслувальних команд у Поукіпзі взяли тайм-аут, щоб прокоментувати бій. «Шмелінг може витримати 4 раунди», — висловився Ел Ульбріксон. Кай Ебрайт був різкішим: «Луїс уб’є його».

Коли ввечері 19 червня на переповненому глядачами стадіоні «Янкі» почався бій, Луїс зі ставками 8:1 був беззаперечним фаворитом у Нью-Йорку. У Німеччині, хоча інтерес до бою зашкалював, майже не було ставок. Шанси Шмелінга були настільки низькі, що мало хто хотів ризикувати своїми грошима, і ніхто не хотів бути спійманим, ставлячи на чорного американця.

У невеликому квадраті білого світла у величезній, темній порожнечі стадіону Луїс переслідував Шмелінга по рингу, як хижак, протягом 3-х раундів, гамселячи його жорсткими ударами лівої в обличчя. Виглядало на те, що це буде короткий вечір. Але в 4-му раунді, на голому місці, Шмелінг завдав потужного удару правою в скроню, який збив Луїса в сидяче положення на підлогу. Через 2 рахунки Луїс звівся на ноги, закривши обличчя і відступаючи, поки не прозвучав гонг. Протягом 5-го раунду, здавалося, Луїс був заціпленим і небоєздатним. А потім, у кінці 5-го раунду, після гонга, який жоден боксер не почув через рев натовпу, Шмелінг завдав особливо нищівного удару правою по лівому боці голови Луїса. Протягом наступних 6 раундів Луїс рухався по рингу хитаючись, обстрілюваний безжальним шквалом ударів правою у щелепу, якимось чином залишаючись на ногах, але заробляючи мало очок, а то й зовсім нічого, і завдаючи невеликої шкоди німецькому боксерові. Багато людей у переважно білому натовпі тепер раптом люто повернулися проти Луїса. «В нестямі від радості», за словами «Нью-Йорк Таймс», вони репетували на Шмелінга, щоб закінчував бій. Нарешті, у 12-му раунді Шмелінг пішов на знищення суперника. Луїс тепер майже безцільно хитався по рингу. Німець нахилився до його тіла і випустив швидкострільний град жорстких ударів правою по голові та обличчю, а потім завдав один завершальний нищівний удар у щелепу. Луїс опустився на коліна, потім повалився уперед обличчям на підлогу. Суддя Артур Донован відрахував нокаут. Згодом у вбиральні Луїс сказав, що не пам’ятає нічого про бій поза 5-м раундом.

У ту ніч в Гарлемі дорослі чоловіки відкрито плакали на вулицях. Юнаки кидали каміння в автомобілі, повні білих уболівальників, які поверталися з матчу. У німецьких кварталах Нью-Йорка люди танцювали на вулицях. У Берліні Адольф Гітлер телеграфував привітання Шмелінгу і послав його дружині квіти. Але ніхто в Німеччині не був щасливішим від розвитку подій того вечора, ніж Йозеф Геббельс. Він провів ніч у своїй шикарній альтанці на Шваненвердер, сидячи з Магдою і дружиною Шмелінга Анною, слухаючи бій по радіо в досвітні години. Він послав Шмелінгу свою власну вітальну телеграму: «Ми пишаємося вами. З найкращими побажаннями і Хайль Гітлер». Потім він наказав контрольованому державою агентству новин «Рейтере» виступити із заявою: «Непохитно і не без підстав, ми вимагаємо, щоб Бреддок захищав титул на німецькій землі». Наступного дня, все ще схвильований, Геббельс сів та зробив запис у своєму журналі: «Ми були як на голках увесь вечір із дружиною Шмелінга. Ми розповідали один одному історії, сміялися і підбадьорювали один одного. У 12-му раунді Шмелінг нокаутував негра. Фантастично. Драматичний, захоплюючий бій. Шмелінг бився за Німеччину і переміг. Біла людина перемогла чорну, і біла людина була німцем. Я не лягав спати до 5-ї ранку».

Одначе, зрештою, Джо Луїс сміятиметься останнім. Він буде, звичайно ж, битися з Максом Шмелінгом знову, 2 роки по тому, і Шмелінг витримає всього лиш 2 хвилини і 4 секунди, поки його кут не викине рушник. Джо Луїс царюватиме як чемпіон світу у важкій вазі з 1937 по 1949 роки, ще довго після того, як обгоріле тіло Йозефа Геббельса витягнуть із тліючих руїн рейхсканцелярії в Берліні та покладуть поруч з тілом Магди і їхніх дітей.

У суботу ввечері Ульбріксон сказав хлопцям основної університетської команди, що вони можуть узяти тренерський катер для прогулянки, якщо захочуть. Їм набридли забави лише в парку розваг якраз над ними на пагорбі, і Ульбріксон не хотів, щоб вони тинялися довкола елінга весь вечір, хвилюючись і нервуючи з приводу перегонів у понеділок.

Хлопці покликали із собою одного зі студентських менеджерів команди як пілота і штурмана, і купою завалились у човен. Не знаючи, куди плисти, вони вирішили відвідати президента Сполучених Штатів, який, за їхнім розумінням, жив десь угорі за течією річки. Вони завели дросель, і човен повернув на річку, прямуючи на північ повз елінги Військово-морського флоту і Колумбії. Вони помчали на північний захід через вигин на Крам Елбоу і пропливли ще 3 кілометри уздовж лісу та скель, поки не дісталися до причалу з табличкою «Станція «Гайд-Парк». Там вони спитали когось, як дістатися до будинку президента, і їх спрямували на бухту за 1.5 кілометра вниз по річці.

Знайшовши бухту, вони лишили менеджера відповідальним за катер, перейшли через кілька залізничних колій, обережно перелізли через вузьку естакаду і попрямували вгору по схилу через ліс. Наступних півгодини вони бродили вузенькими стежечками й зарослими дорогами, перетинали широкі галявини, оминули покинутий млин і стайню, величиною із собор, поки нарешті не наскочили на якісь теплиці і будиночок садівника, який виявився обжитим. Вони постукали у двері, і з’явилася літня пара. Коли хлопці спитали, чи є десь тут поруч маєток президента, вони з ентузіазмом кивнули й повідомили, що вони знаходяться в ньому, а потім вказали шлях до головного будинку. Пройшовши через прилеглий будиночок для дітей по ще одній стежці, вони, нарешті, дісталися до широкої дороги з гравію, що вела до великого просторого газону, на якому стояв Спрінгвуд, величний триповерховий особняк Рузвельтів із цегли і каменю з напівкруглою галереєю, яку підтримували білі грецькі колони. Це був, безумовно, найпрекрасніший будинок із тих, що будь-хто із них коли-небудь бачив.

105