Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили наци - Страница 108

108

На оглядовому потязі у вагоні преси, заповненому тренерами Вашингтона, випускниками та спортивними оглядачами, Джордж Покок і Том Боллес міряли кроками прохід уперед і назад. Ел Ульбріксон сидів на самоті в мовчанні, методично жував гумку й пильно дивився з-під козирка свого білого кашкета на те місце, де сидів Джо. Вашингтон отримав найгіршу доріжку, номер 7, глибоко в середині річки, де будь-який натяк вітру чи течії буде найсильнішим, і де за відсутності світла важко буде навіть побачити човен. Як і в 1935 році, Каліфорнія дістала доріжку номер 1, найбільш захищену прилеглим залізничним насипом, розташованим просто перед носом Ульбріксона.

Ульбріксон сам 10 років тому був загребним Вашингтона і привів тут свою команду до перемоги в національному чемпіонаті. Жодна основна університетська команда Вашингтона з тих пір не вигравала в Поукіпзі. Ульбріксон згадав свою клятву дружині і невиконану обіцянку мешканцям Сіетла роком раніше. Олімпіада маячила попереду. Майже все, чого Ел Ульбріксон хотів від життя, мало визначитись у найближчі 20 хвилин.

О 20:00 стартер крикнув: «Ви готові?» Двоє рульових підняли руки вгору. Стартер почекав хвилину чи дві, а потім знову прокричав: «Ви готові?» Цього разу троє рульових підняли руки. Розлючений, стартер знову зачекав, поки різні екіпажі зробили декілька заключних налаштувань. Він закликав утретє: «Ви готові?» Тепер усі 7 рук здійнялися вгору.

Стартовий пістолет вистрілив, човни відірвались від старту, і телеграфіст, чіпляючись за берег, застукав своїм ключем, сповіщаючи весь світ, що 38-і щорічні перегони університетських команд у Поукіпзі, нарешті, ідуть повним ходом.

За 5 повних гребків усі 7 човнів залишалися абсолютно на одній лінії, а їхні екіпажі надривно веслували. Тоді Вашингтон раптом послабив хід. Усі решта човнів вихопились наперед. Це влаштовувало Боббі Мока. Це було якраз те, чого він хотів. Рульовий налаштував свій екіпаж на веслування на стабільних 28 гребках і дивився, як спини керманичів суперників зникають у річкових сутінках. Щоб підбадьорити хлопців, Мок почав декламувати свої найновіші веслувальні мантри в унісон із гребками: «Зберегти, зберегти, зберегти», нагадуючи їм, що все йде за планом заради збереження сил.

Пенсильванія, Військово-морський флот і Каліфорнія швидко вийшли в групу лідерів, спочатку веслуючи у високому ритмі, а потім поступово знижуючи його до 30-32 гребків. Через півкілометра Вашингтон став останнім із 7 човнів, майже на 5 довжин позаду лідерів. Сіракузи і, що дивно, могутній Корнелл — «Велика червона надія Сходу» — продовжували пасти задніх разом із Вашингтоном, можливо, ведучи свою власну гру.

Боббі Мок почав підганяти свого човна до доріжки Сіракуз. Він думав наперед. Далеко внизу по курсу перегонів його доріжка пронесе «Husky Clipper» під залізничним мостом якраз у точці, де вода закручувала вир за мостовою опорою і текла далі вгору за течією річки. Якщо вони потраплять у вир, човен на мить майже зупиниться. Єдиний спосіб уникнути цього — плисти вздовж лінії між доріжками його човна і Сіракуз. «Кліпер» прослизнув до лінії між доріжками, поки лопаті «Помаранчевих» мало не зачіпали весла «Ескімосів». Розлючений рульовий Сіракуз почав кричати і лаятись на Мока. Коли Вашингтон порівнявся із човном Сіракуз, Мок нахилився до нього, усміхнувся і м’яко, але переконливо промовив своїм глибоким баритоном: «Ідіть до біса, Сіракузи». Щойно рульовий Сіракуз продовжив лаятися, ритм його хлопців почав давати збій, і човен почав відступати.

Пройшовши півтора кілометра дистанції, на подив натовпу в оглядовому потязі, Колумбія підкралася до 3-го місця, обійшовши Каліфорнію і йдучи позаду Військово-морського флоту і Пенсильванії. Коли хлопці з Нью-Йорка промайнули повз хлопців із Берклі, нью-йоркські вболівальники на потязі підняли вітальний ґвалт. Але на позначці 2.4 кілометра Каліфорнія відповіла на виклик і прискорилась, знову випередивши Колумбію і Пенсильванію та повернувшись на другу позицію. Військово-морський флот, Каліфорнія і Пенсильванія тепер сформували групу, що йшла далеко попереду всіх інших, змінюючи лідерів та підрізаючи один одного. Вашингтон залишився на 4 повні довжини позаду лідерів. Корнелл, здавалося, був не в змозі мобілізувати сили і засиджувався позаду недалеко від Вашингтона. Сіракузи добряче пасли задніх.

У вагоні преси поступово запала тиша, коли вашингтонські репортери і тренери збагнули, наскільки далеко позаду був «Husky Clipper». Люди почали нарікати: «Давай, Бобі, швидше, швидше».

Ел Ульбріксон мовчав, був спокійним, як сфінкс, поволі пережовуючи гумку в роті. Саме зараз будь-якої миті, розумів він, Боббі Мок має виконати той хід, що вони запланували. Він дивився все пильніше на річку, але наростаюча темрява почала огортати човен. Усе, що він міг бачити — це білі леза лопатей Вашингтона, що розмірено з’являлися і зникали у воді, як і раніше, в хорошому, стійкому, неспішному ритмі 28 гребків.

На середині дистанції Пенсильванія почала видихатись, відставши від Колумбії. Каліфорнія і Військово-морський флот відвойовували лідерство один в одного. Корнелл відстав від Вашингтона, який посунувся на 5-е місце. Але Боббі Мок досі ні на йоту не змінив ритм. Човен Вашингтона досі був на 4 довжини позаду. У вагоні преси Ел Ульбріксон почав усе більше непокоїтися. Моку було сказано не дозволяти лідерам триматись більше ніж на 2 довжини попереду, а він відставав від цього запланованого відриву у два рази. І на цей момент перегонів рульовий уже мав рушити вперед. Це був явно не той план перегонів, який видали Моку. Том Боллес і Джордж Покок сиділи з похмурим виглядом. Це починало скидатися на самогубство. Але на воді Боббі Мок сказав Дону Х’юму: «Не поспішай. Ми можемо впіймати тих хлопців у будь-який час, коли захочемо».

108