Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили наци - Страница 144

144

Наступного дня після прем’єри Йозеф Геббельс нагородив Ріфеншталь премією у 100 тисяч рейхсмарок. Того ж дня Гітлер зустрівся з генералом Вільгельмом Кейтелем обговорити попередні плани захоплення й окупації Судет у Чехословаччині.

До вересня 1939 року ілюзія цивілізованої нацистської держави повністю випарувалась. Гітлер ввів війська у Польщу, і розпочалась найбільш катастрофічна війна у світовій історії. У найближчі 5 років вона забере життя від 50 до 60 мільйонів людей — так багато, що точна кількість ніколи не буде відома. Війна досягне Америки аж наприкінці 1941 року, але прийшовши, підніме хлопців, які гребли в Берліні, як і весь народ. Усі вони пережили війну — деякі були занадто високими, щоб служити, і багато з них нещодавно отримали інженерні дипломи. Ці дипломи робили їх занадто цінними для авіакомпанії «Боїнг» та інших стратегічно важливих для війни компаній, щоб запхати їх у танки чи окопи.

Джо закінчив Вашингтонський університет у 1939 році, після перездачі лабораторних робіт із хімії за два роки, які він пропустив під час його веслувальної кар’єри. Джойс закінчила університет і отримала ключ «Фі Бета Каппа» того ж дня, що й Джо, і вони одружилися о 20:00 того вечора. Зі своїм дипломом у галузі хімічного машинобудування Джо пішов працювати спочатку в «Юніон Ойл Компані» у Родео, штат Каліфорнія, а потім повернувся до Сіетла, щоб працювати на «Боїнгу» в 1941 році. На «Боїнгу» він скоро почав допомагати розробляти елементи «Боїнга-17» для потреб війни, а пізніше працював над технологією «чистої кімнати» ламінарного потоку, яку НАСА використовуватиме в космічній програмі. Маючи постійну роботу, Джо купив будинок у Лейк Форест Парк, містечку недалеко від фінішної смуги веслувальних перегонів Вашингтона і Каліфорнії. Він і Джойс житимуть там решту свого життя.

Із плином років Джо і Джойс виростили п’ятьох дітей — Фреда, Джуді, Джері, Барб і Дженні. Протягом усіх цих років Джойс ніколи не забувала, через що Джо пройшов у дитинстві і юності, та ніколи не порушувала обітниці, яку дала собі на початку їхніх стосунків: що б там не було, вона зробить усе, щоб йому ніколи знову не довелось переживати будь-що подібне, щоб він ніколи знову не був залишеним напризволяще та завжди мав теплу й затишну домівку.

Згодом, вийшовши на пенсію, Джо занурився у свою стару пристрасть — роботу з кедром. Він заглиблювався далеко в північно-західні ліси, піднімався крутими гірськими схилами, перелазив через купи звалених дерев, тягаючи із собою бензопилу, гак, колун і різноманітні залізні клини, розкладені по кишенях, у пошуках придатних дерев. Знаходячи те, що шукав, він був у захваті, як і тоді, коли ще хлопцем знаходив речі, які інші прогледіли або залишили, речі, що мали істотну цінність. Він стягував колоди вниз із гір і заносив до себе в майстерню, де обробляв їх вручну, виготовляв із них черепицю, стовпи, рейки й інші корисні предмети та вів невеликий успішний бізнес, виконуючи замовлення на свою кедрову продукцію. Коли він розміняв свій дев’ятий десяток, його дочка Джуді, а іноді й інші члени сім’ї почасти жили з ним, щоб простягнути руку допомоги в потрібну мить і доглядати за ним.

Боббі Мок вступив на юридичний факультет, оженився і продовжував виконувати обов’язки помічника тренера в університеті Вашингтона, поки не був запрошений на посаду головного тренера в Массачусетський технологічний інститут у 1940 році. Демонструючи свою вроджену завзятість, він прийняв пропозицію, перевівся в Гарвардський університет, і протягом наступних трьох років йому вдавалося виконувати тренерську роботу, одночасно навчаючись на одному з найпрестижніших юридичних факультетів у Америці. В 1945 році він склав екзамени на адвоката як у Массачусетсі, так і у Вашингтоні, та повернувся до Сіетла практикувати юриспруденцію. Він зробить вельми успішну юридичну кар’єру і, зрештою, виступить та виграє справу у Верховному суді США.

Обрубок МакМіллін повернувся з Німеччини без грошей, і йому довелося б покинути університет, але завдяки щедрості клубу «Рейнір» у Сіетлі, який зібрав 350 доларів, він зміг продовжити навчання. Дискваліфікований із військової служби через свій зріст, він зайняв місце Боббі Мока на тренерській роботі в Массачусетському технологічному інституті, де тренував веслярів і працював над секретними дослідженнями інженером лабораторії протягом 12 років. Зрештою він повернувся до Сіетла, оселився на острові Бейнбридж, пішов працювати на «Боїнг» та одружився.

Чак Дей отримав медичний диплом і став на службу у Військово-морський флот на початку війни. Відслуживши військово-морським лікарем у південній частині Тихого океану, він повернувся до Сіетла й успішно практикував як гінеколог. Але він продовжував палити свої «Лакі Страйк» і «Кемел», і ця звичка скоро стягнула з нього свою страшну данину.

Коротун Хант одружився на своїй дівчині Елеонорі, закінчив університет і пішов працювати на будівельну фірму, а згодом, у воєнні роки, знайшов добре застосування своєму інженерному досвіду в батальйоні Інженерно-будівельного корпусу ВМС США в південній частині Тихого океану. Повернувшись до Сіетла після війни, він заснував будівельну компанію та оселився з Елеонорою, щоб ростити двох своїх дочок.

Дон Х’юм у воєнні роки служив у торговельному флоті в Сан-Франциско. Після війни він почав будувати кар’єру в нафтогазовій розвідці. Ця робота тримала його в роз’їздах більшу частину часу, закидаючи деколи в такі віддалені місця, як Борнео. Свого часу Х’юм став президентом Гірничої асоціації Західного узбережжя. Він так і не одружився.

144