Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили наци - Страница 23

Протягом наступних кількох тижнів і місяців Джо почав учитися повністю самостійно піклуватися про себе. Він забив залізні стійки в землю, щоб укріпити курник проти майбутніх нападів норок, і цінував ті кілька яєць, які збирав щоранку. Хлопець промишляв у мокрих лісах за грибами і завдяки недавнім дощам назбирував їх цілі корзини — гарних рифлених помаранчевих лисичок і жирних, м’ясистих королівських боровиків — та смажив на свинячому жирі, який Тула зберігала в бляшанці. Він зібрав останні осінні ягоди ожини, виловив сіткою останню рибу зі ставка за водяним колесом, зривав крес-салат, додавав ягоди і готував із них салати.

Проте ягід і крес-салату вистачило лише на деякий час. Було ясно, що йому потрібні якісь гроші в кишені. Він їхав до центру міста в старому залишеному батьком «Франкліні» і паркував його на вулиці Вашингтона, де сидів на капоті, грав на своєму банджо і співав, сподіваючись на зайві дрібні гроші від перехожих. Але незабаром виявилось, що у 1929 році не було такого поняття, як зайві дрібні гроші.

Катастрофа почалася на Уолл-стріт, але швидко підкосила все суспільство від узбережжя до узбережжя. Центр Секвіма спорожнів. Державний банк міста ще був на плаву, але його падіння було справою кількох місяців. Що далі, то більше магазинів щодня забивали дошками свої вітрини. Поки Джо співав, собаки сиділи довкола на дерев’яних тротуарах, ліниво спостерігаючи за ним та вичісуючи бліх під дощем. Чорні автомобілі мчали вниз ґрунтовою вулицею, підскакуючи на брудних вибоїнах та розбризкуючи струмені коричневої води, але водії приділяли Джо мало уваги. Чи не єдиною публікою, на яку він міг розраховувати, був бородатий персонаж на прізвисько «божевільний росіянин», котрий тинявся вулицями Секвіма босоніж, бурмочучи собі під ніс увесь час, скільки його пам’ятали.

Джо занурився глибше у свою уяву. За кілька місяців до того він і його друг Гаррі Секор виявили на річці Дандженесс місце, де величезні королівські лососі, деякі більші від метра завдовжки, залягали в глибокій, зеленій, закрученій заплаві, чекаючи на метання ікри. Джо знайшов у сараї гак та почав приховано носити його із собою.

Одного туманного раннього ранку в суботу він та Гаррі пробралися через стікаючі краплями зарості тополь і вільх, що обрамляли Дандженесс, уникаючи лісника, який регулярно патрулював річку під час сезону ікрометання лосося. Вони вирізали товсту жердину з молодої вільхи, приладнали до неї гак та нишком підійшли до швидкої холодної річки. Джо зняв черевики, закатав штани і тихо пробрався до порогів на мілководді вгорі за течією від заплави. Коли Джо зайняв позицію, Гаррі почав кидати велике річкове каміння в заплаву і бити палицею по поверхні води. У паніці риба кинулася вгору за течією до Джо на мілководді. Щойно замиготіли лососі, Джо спрямував багор на одного з найбільших із них, встромив жердину у воду і спритно зловив рибу під зябра, де гачок не залишить примітних знаків. Тоді, серед шуму і плескоту, він ступнув із води й витяг лосося, що метався на гачку, нагору на гальку берега.

Джо бенкетував лососем того вечора на самоті в будинку. Згодом він заходився перетворювати браконьєрство на лосося на бізнес. Кожної суботи пообіді Джо пішки долав 5-кілометровий маршрут до міста з одним або кількома величезними лососями, перекинутими через плече на вербовому пруті, і їхні хвости волочилися по пилюці позаду нього. Він доставляв улов до задніх дверей м’ясного ринку Лехмана та різних домогосподарств по всьому Секвіму, де продавав їх за готівку чи обмінював на вершкове масло, м’ясо, бензин для «Франкліна» або на будь-що, чого потребував на тому тижні, урочисто й по-доброму запевняючи своїх клієнтів, що так, дійсно, він упіймав рибу на гачок з волосінню, чесно й справедливо.

Пізніше тієї зими він знайшов іншу можливість для бізнесу. Сухий закон був у повному розпалі, а Канада — заледве у 24 кілометрах через протоку Хуан-де-Фука, тому Секвім був живим портом ввезення алкоголю усіх видів. Багато що із ввезеного прямувало до магазинів та барів Сіетла, що незаконно торгували спиртними напоями, але один бутлегер спеціалізувався на місцевих замовниках. Байрон Ноубл із ревом в’їжджав у передмістя Секвіма щоп’ятниці ввечері на довгому, гладкому чорному «Крайслері» і розставляв плоскі фляжки, наповнені джином, ромом або віскі за певними стовпами огорожі, де його клієнти знали, що шукати. Незабаром Джо і Гаррі Секор також знали, де їх шукати.

Одягнені в темний, важкий одяг, морозними ночами вони ішли слідом за Ноублом по його нічному маршруту, виливаючи вміст обраних фляжок у банки для фруктів і підміняючи алкогольний напій кульбабовим вином, котре варили самі в сараї Джо. Таким чином, вирішили вони, клієнтам Ноубла буде здаватися, що вони просто отримали погану партію самогону, радше ніж хтось украв товар. Але хлопці були обережними та не крали занадто часто в тому ж самому місці, побоюючись, що Ноубл або його клієнти можуть залягати в кущах, чекаючи на них із дробовиком. Після нічної роботи Джо потайки доставляв банки для фруктів, наповнені якісним товаром, до стовпів огорожі своїх власних, обережно залучених клієнтів.

Коли він не займався браконьєрством риби або крадіжкою випивки, Джо працював на будь-якій законній роботі, яку лишень міг знайти. Він копав тунелі під пнями на пасовищах своїх сусідів і викорчовував їх із землі довгими залізними прутами. Коли викорчовування не спрацьовувало, він запихав під них палички динаміту, запалював шнур і біг, як скажений, поки динаміт розривав пні і здіймав чорний шлейф бруду й каміння високо в повітря. Він горбився і шкріб лопатою, копаючи арики вручну. Двосічною сокирою з довгою ручкою він розрубував масивні кедрові колоди на бруси для огорожі, що сплавлялись по Дандженесс навесні. Він рив колодязі. Він будував комори, повзаючи на кроквах і забиваючи цвяхи. Він вручну заводив сепаратори вершків і тягав 55-кілограмові бідони з молоком і вершками на молочних фермах, завантажуючи їх на ваговози для доставки на «Кооперативний маслозавод Дандженесс-Секвім». Коли настало літо, він гарував під блакитними небесами на засушливих полях довкола Секвіма, косячи сіно, складаючи його на вози і піднімаючи тоннами на горища в коморах своїх сусідів.