Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили наци - Страница 37

Джойс влаштувалася на лавці на баку, потягуючи каву на сонці та з нетерпінням чекаючи на перегони за участю Джо і зустріч із ним після змагань. Вона дуже нервувала й нічого не могла подіяти з цим. Дівчина знала, як сильно Джо хотів досягти успіху в команді та як багато залежить від цього для них обох. Щоб повболівати за хлопця, Джойс узяла нечастий вихідний на роботі в будинку судді з Лаурелхерсту. Як і очікувала, вона відчувала відразу до цієї роботи. Це була того роду домашня праця, яку вона завжди ненавиділа. Дівчина мала носити смішну уніформу й тихенько, як миша, навшпиньках ходити по будинку, щоб не заважати судді в його нескінченних і священних роздумах. Між роботою вона займалась навчанням і за незвично довгу, вологу зиму стала виснаженою і блідою, а іноді навіть пригніченою, тож зараз насолоджувалася свіжим повітрям і яскравим сонячним світлом на поромі.

Коли пором обігнув вогні Лаурелхерсту й попрямував на північ, він узявся триматись західного берега озера. Люди на приватних причалах, дворових терасах і трав’янистих схилах уздовж усього західного берега озера розстеляли пледи, стріляли корками відкритих пляшок холодного пива чи кока-коли, витягали обіди з кошиків для пікніка, лускали арахіс і вкидали його до рота та перевіряли свої біноклі.

Тут і там, на тонких смужках пляжу, юнаки, знявши сорочки, перекидались футбольними м’ячами. Дівчата в скромних цільних купальниках з отороченими оборками спідницями плюскались у воді або розтягались на теплому піску в очікуванні.

У північній частині озера сотні прогулянкових суден сходилися в одному місці. Гладкі білі вітрильники, поліровані катери з корпусами з червоного дерева, величні яхти, оздоблені тиком і латунню, і скромні ялики та гребні човни вже юрмилися разом і кидали якорі, утворюючи величезне півколо човнів навпроти Шерідан-Біч, якраз за баркасом, на якому великою чорною стрілою, що вказувала вниз на воду, був відзначений фініш перегонів. Судно берегової охорони патрулювало гоночні доріжки, і її екіпаж вмикав сирену та викрикував накази через мегафони, звільняючи доріжки від малих суден.

Джойс підвелася з лави і протиснулась через натовп студентів до перил. Вона дала собі слово залишатися спокійною, хоч би там що.

У кількох кілометрах на південь ще дві тисячі уболівальників, одягнених у фіолетове й золоте, дерлися на оглядовий поїзд на станції «Університет» Північної Тихоокеанської залізниці. Понад 700 із них виклали по 2 долари за квиток, щоб сидіти у 9 спеціальних відкритих оглядових вагонах. Решта заплатили по 1.50 долара за місця у звичайних вагонах. Коли починатиметься кожен заплив цього дня, поїзд рухатиметься на північ уздовж західного берега озера Вашингтон, паралельно до напрямку перегонів на всьому шляху від Сенд Пойнту до фінішу на Шерідан-Біч, а потім повертатиметься до стартової лінії перед наступним запливом. Усі казали, що майже 80 тисяч мешканців Сіетла — значно більше, ніж міг умістити футбольний стадіон Вашингтона — піднялися раненько цього чудового вихідного дня і прийшли подивитися перегони.

Далі на південь, у районі Затоки, у цей день більша частина уваги громадськості була зосереджена на масовому федеральному розшуку втікача Джона Діллінджера, якого хтось, як стверджував, бачив за обідом у кафе в Сан-Хосе напередодні. Але незадовго до 15:00 тисячі шанувальників по всьому району Затоки розвертали свої радіодиски від трансляцій новин, щоб послухати висвітлення перегонів у Сіетлі по радіомережі «Коламбія Бродкастінг Систем».

Екіпажі першокурсників Вашингтона і Каліфорнії жваво повеслували до стартової лінії біля Сенд Пойнт. Вони виступатимуть першими на дистанції 3.2 кілометра, а потім із годинними інтервалами змагатимуться юніорські та основні університетські команди на дистанції 4.8 кілометра. Джо Ранц сидів на місці номер 3 човна Вашингтона, Роджер Морріс — на місці номер 7. Обидва нервували, як і всі хлопці. На березі було тепло, але на середині озера віяв помірно холодний північний бриз, і саме проти вітру вони веслуватимуть. Це уповільнить час руху і, можливо, не дасть їм показати себе. Більше того, їм було важко перед лицем того, що кілька хвилин неймовірних зусиль от-от покажуть їм, чи 5 із половиною місяців тренувань мали сенс. Протягом цих кількох хвилин кожен із них зробить понад 300 гребків. З 8 веслярами в човні весла мають акуратно увійти у воду й вийти з неї більш ніж 2400 разів. Якщо хоч один хлопець промахнеться хоч із одним із цих гребків, якщо хоч один із них зловить одного краба, перегони будуть фактично закінченими, і жоден із них не отримає шансу поїхати до Нью-Йорка у червні змагатись проти найкращих команд на Сході в національному чемпіонаті. Джо оглянув натовп, що зібрався уздовж берегової лінії. Він гадав, чи Джойс хоч наполовину така ж знервована, як він.

О 15:00 легкими ударами весел першокурсники підтягнули свої човни паралельно до човнів екіпажа Каліфорнії, зробивши все можливе, щоб зосередити всі свої помисли на човні, і чекали стартового сигналу. Том Боллес підвів тренерський катер ззаду до човна своїх хлопців. На ньому був незвично пошарпаний капелюх, з опущеними крисами і тулією, зрешеченою дірками від молі. Він прикупив його уже ношеним у 1930 році, і йому спало на думку, що це його щасливий капелюх, тож він одягав його тепер на кожні перегони.

Оркестр на поромі затих. Студенти перестали танцювати, згуртувалися біля найближчих перил, і великий корабель злегка накренився у бік гоночних доріжок. Інженер на оглядовому поїзді поклав руку на дросель. Тисячі людей уздовж берегової лінії підняли біноклі до очей. Стартер крикнув: «Усім готуйсь!» Хлопці Вашингтона ковзнули на своїх місцях уперед, опустили білі лопаті у воду, нахилились над веслами, дивлячись прямо перед собою. Джордж Моррі, рульовий Вашингтона, підняв праву руку, сигналізуючи, що його човен готовий. Гровер Кларк, рульовий Каліфорнії, стискаючи свисток у зубах, зробив те саме. Стартер гаркнув: «Веслуй!»