Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили наци - Страница 40

Фільм «Блакитне світло» (Das Blaue Licht), випущений у 1932 році, не був схожим ні на що, бачене раніше. Свого роду містична казка, він романтизував і прославляв просте життя німецьких фермерів, що живуть у гармонії з природою на німецькій землі. Фільм засуджував корупцію сучасного індустріального світу. Побічно він також засуджував інтелектуалів. Фільм швидко завоював міжнародне визнання і йшов протягом кількох тижнів у Лондоні та Парижі.

У Німеччині реакція була прохолодніша, але Адольф Гітлер був у захваті від «Блакитного світла», вбачаючи в ньому візуальне й художнє відображення самої ідеології «Кров і земля», на якій базувалася його нацистська партія — ідеї, що сила нації полягає в її простій, чистокровній корінній расі. Гітлер уже якийсь час знав про Ріфеншталь, але тепер він став її другом. У 1933 році на його особисте прохання вона зняла одногодинний пропагандистський фільм «Перемога віри» (Der Sieg des Glaubens), який задокументував з’їзд нацистської партії того року у Нюрнберзі. Вона зробила фільм нашвидкуруч, виникли певні технічні складності, і Лені була незадоволена результатами, але Гітлер, одначе, залишився враженим її роботою. Тепер він сподівався, що восени вона випустить більш претензійний фільм про Нюрнберзький партійний конгрес 1934 року.

Поки в найближчі місяці її зірка продовжувала сходити, Ріфеншталь і Геббельс часто конфліктували. Геббельс дедалі болісніше заздрив її впливу на Гітлера та недоторканності, яку він надав їй своєю владою. І все ж, його вабило до неї, і він залицявся до жінки романтично та сексуально. Через певний час ця дивно дібрана пара відіграватиме велику роль у визначенні того, як світ сприйме Олімпійські ігри 1936 року в Берліні і загалом саму сутність нової нацистської держави.

Але зараз вона була просто однією із виру гламурних осіб, які заходили й виходили з маєтку Йозефа і Магди Геббельсів, відкорковували пляшки шампанського, вшановувані господарем і господинею, вихваляли один одного, свою молодість і гарний вигляд, танцювали до пізньої ночі, співали, дивилися фільми і говорили про чистоту раси, у той час як маленька Хільде Геббельс спала в колисці у затемненій кімнаті нагорі.

Розділ 7

Перегони в академічному веслуванні — це мистецтво, а не шалена сутичка. Веслувати треба як силою розуму, так і силою рук. Із першого гребка всі думки про іншу команду мають бути заблоковані. Маєш спрямувати помисли на себе і на свій човен і мислити завжди позитивно, у жодному разі не негативно.

— Джордж Йомен Покок

Джо Ранц і його товариші по команді вишикувалися уздовж поручнів порома і видивлялися на воду, руками прикриваючи очі від сліпучого світла пообіднього сонця. Минуло 2 години, відколи вони перемогли першокурсників Каліфорнії. Тепер настала черга основної університетської команди кинути виклик хлопцям Ебрайта.

Те, що відбулося протягом наступних кількох хвилин, виявиться одними з найвизначніших перегонів у історії суперництва університетських команд Каліфорнії та Вашингтона. Відразу ж після перегонів Френк Г. Горрі, репортер «Ассошіейтед Пресс», телеграфував бурхливий відгук на схід для місцевої публіки: «Знамениті гоночні вісімки пронеслись по рябій від сонячних відблисків воді, так ніби були зчеплені разом. Спочатку одна, потім інша команда виривалась уперед, але не більше ніж на півметра. Каліфорнія була попереду на старті, поступилась на позначці 1.6 кілометра, знову відсунула ніс назад на дистанції 2.4 кілометра, відстала, коли Вашингтон ударив «десять великих» три рази поспіль на позначці 3.2 кілометра, та повернула свою позицію хвилиною пізніше».

Джо зачаровано спостерігав за розгортанням цієї драми. Знову і знову студенти на поромі закликали Вашингтон «узятися за справу», підняти частоту гребків і залишити Каліфорнію позаду. Каліфорнія колотила білу спінену воду з енергійною частотою 36 гребків на хвилину, але протягом більш ніж 4-х кілометрів рульовий Вашингтона Харві Лав тримав стійкий хід на відносно розслабленій частоті 31 гребок — такій, яка необхідна, щоб лише утримувати човен на конкурентній позиції, закликаючи своїх хлопців вирватись уперед, роблячи «десять великих», коли з’являлась небезпека значно відстати від суперника, але потім відновлював стабільну частоту, щоб поберегти сили екіпажа. Щойно вони підійшли в поле зору баркаса, що позначав фініш, після того як Каліфорнія знову і знову намагалась відірватися, але щоразу невдало, Лав нарешті гаркнув: «Давайте! Вжарте!» Частота ходу підвищилась до 38 гребків, а потім майже негайно до 40. Човен Вашингтона вискочив уперед, а Каліфорнії — на мить забарився, і Вашингтон перетнув фінішну лінію трохи більш ніж на секунду швидше від Каліфорнії, із новим рекордом курсу 16 хвилин 33.4 секунди.

Це були хвилюючі перегони, але, більше того, це був посібник для Джо й інших першокурсників, як людина, яка стане їхнім основним тренером восени, Ел Ульбріксон, здобула перемогу. У певному сенсі то був урок, який Том Боллес уже продемонстрував, коли приховав найкращий час першокурсників від Ебрайта і пояснив своїм хлопцям мету цього кроку — дати екіпажу Каліфорнії підставу занадто високо задирати ніс. Але спостерігаючи за перегонами основних університетських команд, Джо усвідомив ще один урок. Щоб перемогти супротивника, який є рівним тобі або навіть перевищує тебе, не завжди досить просто віддавати всі сили від старту до фінішу. Необхідно здолати суперника психологічно. Коли настає критичний момент у перегонах рівних суперників, ти маєш знати те, чого не знає він — що в глибині твого єства ти все ще маєш щось у резерві, щось, що ти досі не показував, але коли покажеш, примусить його засумніватися в собі, проявити нерішучість саме тоді, коли впевненість у своїх силах важить найбільше. Як і багато чого в житті, успішний екіпаж — це, почасти, впевненість і певною мірою — знання власного серця.