Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили наци - Страница 55

Разом із кедровою обшивкою, прикріпленою до човна, Покок встановлював полози і сидіння, такелаж, компоновку керма й оздоблення. Він пишався тим, що використовував різноманіття північно-західних порід дерев у своїх продуктах — цукрову сосну для кілів, ясен для каркасів, сітхінську ялину для різьблених вручну сидінь, аляскинський жовтий кедр для планширів. Цей останній він любив найбільше, тому що з роками він змінював колір зі старої слонової кістки на відтінок золотого меду, що гармонізував із полірованим червоним кольором кедрових корпусів. Він протягував прозору шовкову тканину через кормову і носову частини і покривав шовк лаком. Коли лак висихав і твердів на тканині, він створював тендітний і прекрасний напівпрозорий жовтий настил уздовж усього судна. Нарешті, він працював над поліруванням, годинами вручну тер кедровий корпус порошкоподібною пемзою і вапняком, наносячи тонкі шари морського лаку, потім розтирав покриття знову і знову доти, доки воно не починало блищати, як стояча вода. Казали, що він використовував 15 літрів лаку, щоб отримати бажану якість полірування. Лише тоді, коли воно яскраво виблискувало і здавалося живим у своїй гладкості та з потенціалом до швидкості, Покок казав, що човен готовий до використання.

Була ще одна річ про кедр, свого роду секрет, який Покок відкрив випадково після того, як його перші човни, виготовлені з цього дерева, перебували на воді вже деякий час. Люди почали називати їх «бананові човни», адже щойно вони потрапляли у воду, їхні носи й корми були схильні до незначного вигинання догори. Покок задумався над цим ефектом і його наслідками та поволі дійшов приголомшливого висновку. Хоча кедр не розширювався та не набухав поперек текстури деревини при намоканні й, таким чином, не мав схильності до деформації, він усе ж трохи розширювався вздовж волокон. Цей ефект становив не більше ніж 2.5 сантиметра набухання при довжині човна 18 метрів. Оскільки кедр був сухий, коли приєднувався до каркаса, але потім ставав мокрим після регулярного використання, деревина прагнула трохи розширитись у довжину. Тим не менш, внутрішній каркас човна, виготовлений з ясена, що залишався постійно сухим і жорстким, не дозволяв цього розширення. Таким чином, кедрова обшивка стискалась, змушуючи кінці човна злегка підніматись і набувати того, що суднобудівники називають «вигином». Зрештою, човен у цілому був під невловимим, але постійним напруженням, викликаним невивільненим стисненням в обшивці, чимось на зразок натягнутого лука, що очікує на постріл. Це надавало йому свого роду жвавості, прагнення вискочити вперед на захопленні весел таким чином, як жодна інша конструкція або матеріал не зможе повторити.

Для Покока ця неослабна стійкість — ця готовність відновитись, іти далі, продовжувати, незважаючи на опір — була магією в кедрі, невидимою силою, що вдихала життя в човни. І на його думку, човен, що не мав у собі життя, був човном, не гідним хлопців, які віддавали свої серця зусиллям із переміщення його по воді.

Наприкінці жовтня Ебрайт написав відповідь Пококові. Якщо він замовлятиме новий човен, він хотів, щоб його робили на спеціальне замовлення. Він хотів один човен із меншим вигином. Покок був шокованим. Після стверджень, що Покок надіслав йому обладнання, що поступається якістю, Ебрайт тепер вимагав човен, який просто не рухатиметься так швидко, як найкращі його судна, човен, який погано вплине на його репутацію майстра. Покок відписав із довгим докладним технічним поясненням його конструкції і запропонував кілька незначних модифікацій, що могли, як він вважав, заспокоїти Ебрайта без шкоди для цілісності човна. Ебрайт відповів роздратовано зі своїми власними технічними аргументами, а потім продовжив: «Я думаю, ви знаєте так багато про суднобудування, як ніхто більше у світі, але, можливо, нові ідеї можуть бути вигідними для нас усіх... Я сумніваюся, що вам сподобається тон цього листа, Джордже». Пококові зовсім не сподобався тон листа, але він відклав його. Він мав замовлення практично від усіх програм із веслування у країні. Ебрайт може замовляти човен або не замовляти, це його вибір.

І через певний час Ебрайт, нарешті, замовив один човен. Коли він був закінчений, Покок заплатив вісьмом хлопцям по долару, щоб ті доставили його в порт Сіетла, звідки його можна було переправити на південь.

Хлопці пропливли на човні через Косу до південної частини озера Юніон. Там вони обережно витягли його з води, перекинули над головами і почали 2.4-кілометрове перенесення по Сіетлу. Кедрова черепаха із 16 ногами, завдовжки понад 18 метрів, перетнула вулицю Мерсер і попрямувала на південь на Вестлейк, занурюючись у рух середмістя. Із головами під човном вони мало що могли бачити, хіба лишень власні ноги і спину хлопця попереду, то ж рульовий біг наперед, розмахуючи руками, щоб попередити зустрічні автомобілі триматися подалі, і одночасно викрикуючи інструкції з веслування: «Шлях, достатньо, хлопці! Ліво руля. Підніміть його вгору!» Вони ухилялися від трамваїв і автобусів, широко розверталися навколо кожного кута, виглядали з-під човна час від часу, щоб зорієнтуватися. Коли вони повернули праворуч і зайшли у торговельний район на 4-й Авеню, люди зупинялися на тротуарі або вибігали з магазинів, щоб подивитися на їхню ходу — вони витріщалися, хихотіли й аплодували. Нарешті хлопці опинилися прямо на Колумбії, пройшли вздовж крутого спуску до порту, хутко перескочили через залізничні колії і безпечно дісталися до доків. Там вони відправили човен до Каліфорнії, де вони незабаром змагатимуться в перегонах проти нього на лимані Окленда.