Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили наци - Страница 56

Того жовтня на човновій станції Вашингтона почала наростати напруга. Тривалі чутки, що другокурсників можуть прив’язати до першого університетського човна навесні, тримали всіх на нервах. Ел Ульбріксон залишався характерно мовчазним щодо цієї теми, але старші хлопці хвилювалися, що це саме собою вже схоже на зловісну ознаку. Чому він просто не припинить чутки і не скаже, що другокурсники матимуть відбір до основної університетської команди наступного року, як завжди? Коли хлопці підходили і ставили весла в стійки, було мало звичайного стьобу та перекидання жартами. Крижані погляди почали змінювати добродушні усмішки. На воді іноді свист лунав із човна на човен, коли тренери були поза зоною чутності.

Поки настрій на човновій станції псувався, так само псувалась і погода. Спочатку це був просто звичайний дощ, але потім, уранці 21 жовтня, прорвало пекло — почалася наступна дія із серії екстремальних погодних явищ, які характеризували середину 1930 років. Величезна циклонічна буря, порівняно з якою шторм попередньої осені виглядав майже як весняний бриз, налетіла на штат Вашингтон.

Вона, здавалося, прийшла нізвідки. О 9-й ранку на озері Вашингтон були не більше ніж легкі брижі, стояв типовий сірий день пізньої осені зі слабкими вітрами із південного сходу, що віяли, імовірно, зі швидкістю 8 кілометрів на годину. За годину безперервні вітри дули з південного заходу зі швидкістю 80 кілометрів на годину. До полудня пориви до 120 кілометрів на годину вже ревли над озером Вашингтон. В Абердині, на узбережжі, вітри перевищили швидкість 145 кілометрів на годину. Це була найбільша буря, яку будь-коли бачили околиці Сіетла.

На Причалі 41 океанський лайнер «Президент Медісон» розірвав свої троси і накренився на пароплав «Харвестер», занурюючи його у воду. Біля порту Таунсенд сейнер «Агнес» також затонув, потопивши 5 рибалок із Сіетла. Довелося рятувати 30 пасажирів із «Вірджинії V», одного з останніх у місті кораблів історичного Флоту Москіто, коли він урізався в причал і зруйнував його надземну частину. У сільській місцевості дахи сараїв і цілі прибудови злетіли в повітря. Ангар літаків на аеродромі «Боїнга» — на той час основному аеропорті Сіетла — розвалився, знищивши кілька літаків усередині. У готелі «Алкі» впала цегляна стіна, убивши китайського постояльця в ліжку. У Гувервіллі бляшані дахи, кружляючи, літали по небу, а халупи просто розпадалися, залишаючи їхніх мешканців стояти приголомшено серед уламків. У сусідній пекарні голодні люди зібралися перед вітриною із дзеркального скла, що відокремлювала їх від полиць свіжоспеченого хліба, сподіваючись, що вітрина вибухне. У студмістечку університету Вашингтона скляні вікна в даху баскетбольного павільйону прогнулися, перекинулися гігантські ялини Дугласа, і 5 секцій тимчасових сидінь на футбольному стадіоні здуло вітром. Буря бушувала протягом 6 з половиною годин майже безперестанку, і коли вона, нарешті, вщухла, упали десятки тисяч кубічних метрів деревостою, було знищено власності на мільйони доларів, загинуло 18 людей, а Сіетл був майже відрізаний від зв’язку із зовнішнім світом.

Потім знову, як завше, прийшли дощі. Це був не зовсім потоп попереднього року, але дощило більше днів, ніж було сухо, до кінця жовтня і в листопаді. Незвичайна кількість менших ураганних вітрів також продовжували дути з Тихого океану. Однією з небагатьох переваг, які, вважалося, мали екіпажі Західного узбережжя перед командами Східного узбережжя, було те, що останні не могли тренуватися під відкритим небом у зимовий період, коли їхні місцеві річки замерзали. Натомість їх, як правило, переводили в приміщення з веслувальними тренажерами, слабкою подобою реального спорту. «Це ніби сидиш на краю ванни з лопатою», — насміхався один західний тренер. У результаті всіх їхніх тренувань на повітрі, хлопці Вашингтона ставали, рік за роком, особливо витривалими і особливо вправними у веслуванні на бурхливій воді. Але веслувати неможливо взагалі, якщо ваш човен затонув, а в листопаді 1934 року вода була такою бурхливою, що постійно загрожувала затопити човни. День за днем Ульбріксон був вимушений тримати їх на суші. Він важко ганяв своїх хлопців, але не збирався дозволити човнові з повним екіпажем потонути посеред озера Вашингтон. На середину листопада він вважав, що відстає від графіка на 2 тижні.

Протягом того місяця, далеко на іншому боці світу на розкішній кіностудії «Гейер-Верке» на Харзер-Штрассе у Берліні Лені Ріфеншталь день і ніч вглядалась утомленими, але ревними очима через подвійні збільшувальні лінзи у її маленьку машину «Литакс» для редагування фільмів. Одягнена в білий халат, вона сиділа за своїм редакторським столом до 16 годин на добу, часто до третьої або четвертої ранку, рідко їла, оточена тисячами кіноплівок, що звисали з гачків перед скляними стінами з підсвічуванням. Наразі метою було ретельно переглянути, вирізати і склеїти вибрані фрагменти із 122 кілометрів відзнятої плівки після роботи під час з’їзду Нацистської партії 1934 року в Нюрнберзі.

Фільм, який зрештою постане з її праці, «Тріумф волі» (Triumph des Willens), мав визначити іконографію нацистської Німеччини. До цього дня він відомий як пам’ятник здатності пропаганди сприяти абсолютній владі і виправдати необмежену ненависть. І Ріфеншталь будуть прославляти за цей фільм усе її життя.

Нюрнберзький з’їзд 1934 року сам собою був одою владі й ретельно розробленим інструментом для її подальшої концентрації і поширення. Від того самого моменту, коли літак Адольфа Гітлера спустився із хмар у Нюрнберзі 4 вересня того року, кожен його рух, кожна деталь зображень, які розгорталися, кожне слово, промовлене ним і його поплічниками, були ретельно розраховані на те, щоб зміцнити ідею про непереможність Нацистської партії. І ще: що вона була єдиним легітимним об’єктом не лише політичного, а й релігійного завзяття. Ба навіть більше: що ця нова німецька релігія втілилася в особі її лідера.