Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили наци - Страница 57

Основними хореографами з’їзду були Альберт Шпеєр, головний архітектор Гітлера, який розробляв масові зйомки у Нюрнберзі; Йосип Геббельс, що контролював загальне значення пропаганди події, його «послання», кажучи сучасною мовою; і Лені Ріфеншталь, чиєю роботою було охопити у фільмі не лише сам конгрес, а й, що більш важливо, його основоположний дух — посилити його послання та передати аудиторії, значно більшій ніж три чверті мільйона членів партії, які були присутні в Нюрнберзі того тижня.

Це був натягнутий, напружений альянс, зокрема, між Ріфеншталь і Геббельсом. Оскільки вплив Ріфеншталь продовжував зростати, Геббельс усе більше намагався осягнути, як жінка може займати таке становище, так само як силувався зрозуміти, чому його дружина так заповзято заперечувала його численні інтрижки.

Після війни Ріфеншталь сказала, що спочатку не наважувалася зробити фільм, побоюючись перешкод з боку Геббельса і його потужного Міністерства пропаганди. У своїй надзвичайно корисливій для себе і ревізіоністській автобіографії вона стверджувала, що погодилася зробити фільм лише після того, як Гітлер пообіцяв тримати Геббельса на прив’язі. Вона також заявила, що вже спромоглася взяти Геббельса під контроль на більш особистому рівні — мовляв, вражений її принадами, він так рішуче хотів зробити її своєю коханкою, що прийшов до неї на квартиру однієї ночі й кинувся на коліна їй у ноги, благаючи про прихильність, але вона безцеремонно виставила його за двері. Геббельс, сказала вона, так ніколи й не пробачив їй ту принизливу відмову.

Незважаючи на все це, і незалежно від правдивості свідчень Ріфеншталь про її стосунки з Геббельсом, з’їзд 1934 року і фільм Ріфеншталь, зокрема, мали величезний успіх. «Тріумф волі» став усім, на що сподівалася Ріфеншталь, і донині він, як і раніше, розглядається багатьма як найуспішніший пропагандистський фільм усіх часів. Із колективом із 172 осіб, у тому числі 18 операторами у формі СА, щоб змішатися з натовпом, Ріфеншталь зняла події того тижня з кожного можливого кута, використовуючи методи, які ніколи доти не були випробувані в документальному кіно — камери на операторських платформах, що рухались уздовж рейок; камери, встановлені на платформах ліфта для динамічних видів з повітря; камери в ямах, виритих на рівні землі, для зйомки нацистських діячів знизу вгору по наростаючій. І камери впіймали все: півтора мільйона членів партії в уніформі, що марширували оглушливим синхронним кроком, стояли в масованих прямокутних лавах, досконалих у своїй однорідності та узгодженості; виступи Рудольфа Гесса, Геббельса і самого Гітлера, що стукав по трибуні, з палаючими очима і слиною, що летіла з рота; монументальну архітектуру Шпеєра, масивні кам’яні будівлі, що своєю вагою і солідністю надавали враження непереборної могутності, широкі відкриті простори, що наводили на думку про необмежене честолюбство; моторошну смолоскипну ходу чоловіків СА на другу ніч, із мерехтінням факелів і спалахами магнію і багать, що висвітлювали їхні блискучі обличчя на фоні чорної ночі; ряди есесівців у чорних сорочках, що марширували стройовим кроком, не згинаючи колін, повз Генріха Гіммлера, в окулярах, з обличчям краба; величезні банери, прикрашені свастиками, що розвівалися на тлі майже кожного кадру. Якщо ви маєте в голові будь-яке зображення нацистського видовища і влади, швидше за все, воно походить, безпосередньо або побічно, із «Тріумфу волі».

Але, мабуть, найстрашніші зображення з фільму Ріфеншталь були, здавалося б, найбільш безневинними. Вони були зняті третього дня з’їзду, коли Гітлер звернувся до десятків тисяч хлопців із «Гітлерюгенду», молодіжної організації Гітлера, та його молодшої гілки, «Дойче Юнгфольк». Служба молоді в «Гітлерюгенді» тоді ще не була обов’язковою — це станеться пізніше. Це були хлопці, які вже насправді вірили фюрерові і були налаштовані на запеклий антисемітизм. Одягнені в короткі штани, сорочки кольору хакі і шийні хустки, для всього світу вони виглядали як бойскаути зі свастикою на нарукавних пов’язках, віком від 18 до 10 років. Багатьом із них судилося стати членами СС або СА.

Стоячи на трибуні, Гітлер звернувся до них безпосередньо, тикаючи в повітря однією рукою, стиснутою в кулак. «Ми хочемо, щоб наші люди були покірні, — просторікував він. — Ви маєте практикувати покірність! Перед нами лежить Німеччина. У наших серцях палає Німеччина. І за нами йде Німеччина!» На полі камери Ріфеншталь повільно переїхали вгору і вниз до лав хлопчиків, з лінзами, злегка відхиленими догори до їхніх облич. Ніжний осінній вітерець куйовдив їхнє переважно світле волосся. Їхні очі сяяли завзяттям, освітленим довірою. Їхні обличчя були настільки сповнені витонченості, такі невинні, такі досконалі, що навіть сьогодні, навіть у старому чорно-білому фільмі, можна майже побачити рожевий рум’янець на щоках. І все ж, багато з них були обличчями молодих людей, які одного дня вириватимуть заплаканих дітей із рук матерів і гнатимуть їх у газові камери; які накажуть польським жінкам роздягнутися догола, вишикують їх на краю траншеї і розстріляють у спину; які замкнуть усіх жінок і дітей французького міста Орадур-сюр-Глан у сараї і підпалять його.

Лені Ріфеншталь зробила свою справу добре, і Гітлер був задоволеним. Трохи менше ніж через 2 роки по тому, у 1936 році, вона отримала можливість зробити ще один пропагандистський фільм, який знову буде тішитися зображенням молодості, краси і витонченості, та який знову здійснить велике і зловісне шахрайство над світом.