Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили наци - Страница 81

Гранд-Кулі був несхожим на жодне місце, у якому вони коли-небудь бували. Робота була нищівно важка, сонце запекле, бруд і безперервний шум майже нестерпні, але простори були величезні, краєвиди приголомшливі, а компанія стійка і захоплива. Усі типи і різновиди людей, здавалося, дісталися до Кулі того літа, і найяскравіші з них оселилися в Містечку халуп. Змішані в одну купу зі студентами, робітниками ферм і безробітними лісорубами, тут були сивіючі гірники зі всього Заходу. Були також філіппінці, китайці, валлійці, мешканці островів Південного моря, афроамериканці, мексиканці та індіанці, більшість з останніх — із сусідньої резервації Колвілл. Не всі жителі Містечка халуп працювали на самій греблі. Багато з них були тут, щоб надавати різні послуги робітникам цього грандіозного будівельного майданчика — прати їхній одяг, готувати для них їжу в їдальні, продавати їм усяку всячину, позбуваючись свого непотребу. Тут також були жінки, хоча майже всі вони практикували одну професію.

Угору по схилу від головної вулиці в Гранд-Кулі тяглася Бі-Стріт. По обидва боки ділянки, вкритої грязюкою і гравієм, протяжністю три квартали, вишикувалися нашвидкуруч зведені будівлі, що давали притулок всіляким розвагам, які лиш міг собі уявити молодий парубок, — картярські казино, бари, більярдні і борделі, дешеві готелі і танцювальні зали. У денний час, коли всі чоловіки були на роботі на будівництві греблі, Бі-стріт перебувала в напівсонному стані. Собаки плюхалися посередині вулиці, щоб подрімати. Іноді автомобіль фуркотів угору від центра міста і об’їжджав сплячих собак, перш ніж припаркуватись перед офісом «Незрівнянного безболісного дантиста». Водій виходив і знервовано прямував усередину. Привабливі молоді жінки з’являлися час від часу із «Червоного півня» чи «Номерів моделей Грейсі» і переходили через дорогу, щоб купити щось у «Магазині суконь Бланш» або зайти в «Салон краси Ла Джеймс» на хімічну завивку. Гаррі Вонг, кухар ресторану «Кухня Ву Діп», зазвичай з’являвся близько полудня, несучи ящики з овочами в ресторан, замикаючи за собою двері, щоб приготуватися до відкриття закладу для клієнтів.

Але ввечері, особливо по п’ятницях та суботах, після того, як люди шикувалися в чергу у касі МВАК за зарплатнею, Бі-Стріт розцвітала. Джазова і кантрі музика лунала з барів і танцювальних залів. Чоловіки натовпом тяглися в ресторани, освітлені мерехтінням гасових ламп, і всідались поїсти дешевих стейків та попити несвіжого пива за столи, які були нічим іншим, як сосновими дошками, що спиралися на два козли. Повії, у місцевому просторіччі «ю-ху дівчата», вивішувались із вікон верхніх поверхів дешевих готелів і танцювальних залів, ба навіть протипожежного депо, зазиваючи чоловіків з вулиці. Інші чекали нагорі в номерах офіційно визнаних борделів, таких як «Червоний півень» чи «Номери моделей Грейсі», у той час, як на вулиці сутенери, одягнені в дешеві костюми, намагалися скерувати клієнтів у потрібному їм напрямку. Картярські акули засиджувалися за вкритими зеленим сукном столами в задніх кімнатах, палячи сигари та чекаючи на своїх жертв. У «Клубі Гранд-Кулі» і «Срібному доларі» невеликі оркестри грали танцювальні мелодії для професійних партнерок. За 10 центів самотній парубок міг станцювати один танець із привабливою жінкою. Вечір минав, і спиртне лилося рікою, оркестр грав усе швидше й швидше, інтервали між танцями ставали дедалі коротшими, і чоловіки спустошували свої кишені все блискавичніше, відчайдушно прагнучи довше потанцювати в шовковистих дівочих руках, зануривши обличчя в запашне волосся.

У досвітні години чоловіки, зрештою, починали, похитуючись, вертатись у свої ліжка у Мейсон-Сіті, Інженерному містечку чи Містечку халуп. Тих, що прямували до Мейсон-Сіті, на шляху додому чатувала халепа. Найпряміший шлях через каньйон пролягав по вузькому 450-метровому підвісному мосту, що погойдувався над річкою. Схоже, ніхто не переймався цим, прямуючи до Бі-Стріт на початку вечора. Але повернення додому о 3-й годині ночі під зав’язку наповненим спиртним — то вже зовсім інша справа. Одночасно кілька десятків п’яних чоловіків, похитуючись, перетинали міст, і він підскакував, вихилявся й розгойдувався, як змія під тортурами. Майже кожних вихідних хтось уночі падав з мосту. Насправді, у воду мимоволі пірнали стільки людей, що МВАК по п’ятницях і суботах запровадив пост із черговим у човні нижче за течією, щоб виловлювати вцілілих із води.

Джо, Джонні й Чак прогулювались по Бі-Стріт по суботах, споглядаючи все це широко відкритими очима. Жоден із них ніколи не бачив нічого подібного, і жоден із них не знав, як поводитися в цьому новому світі. Настанова Ела Ульбріксона «не палити, не вживати алкоголю, не жувати жуйку, не лаятись» постійно бриніла, наче дзвін, у їхніх головах. Як спортсмени вони пишалися своєю самодисципліною. Але тут було надто багато спокус. Тож вони гарячково бродили по барах, картярських казино і танцювальних залах, пили пиво, а деколи й віскі, та співали разом зі всіляким ковбойським набродом. Іноді Чак чи Джонні викладали гроші на танці, але Джо ціна здавалася марнотратною. За 10 центів можна було купити буханець хліба або десяток яєць у бакалійному магазині Карстена на початку вулиці. І вдома на нього чекала Джойс, про яку він завжди думав. Вони стояли і боязко дивилися вгору на ю-ху дівчат, що манили їх із вікон, але сторонилися їхніх лігвищ. У картярських казино хлопці юрмилися довкола вкритих сукном столів, але Джо тримав свій гаманець у кишені. Йому гроші діставалися занадто важко, щоб ризикувати ними в картах, навіть у тому малоймовірному випадку, що це була чесна гра. Коли Чак Дей сідав за столи, Джо і Джонні стояли поруч, пильно стежили за ним, готові вирвати товариша з будь-якої біди. Вони помітили, що суперечки тут, як правило, призводили до кулачних боїв, що виливалися згодом на Бі-Стріт, і застосування ножів і пістолетів не було дивиною в таких чварах.