Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили наци - Страница 91

К оглавлению

91

Нацистам, однак, не довелося докладати значних зусиль, щоб ввести в оману Брандеджа. В дійсності, його погляди, як і багатьох американців його класу, були заплямовані власними антисемітськими забобонами. Він писав у 1929 році у виразах, від яких холонуло серце, про ймовірне пришестя вищої раси, «раси фізично сильної, розумово розвинутої і морально здорової; раси, яка не може бути нав’язана». Тепер, у боротьбі з рухом за бойкот, він висунув ряд тривожних аргументів. Він зазначив, що євреї також не були допущені до жодного клубу, до яких він належав, так ніби одне зло виправдовувало інше. Як і нацисти, він послідовно поєднував євреїв і комуністів разом, і часто відносив усіх прихильників руху за бойкот до тієї ж загальної групи. Він і його союзники, навіть виступаючи публічно, регулярно проводили розмежування між американцями і євреями, так ніби вони не могли бути однією категорією людей. Мабуть, найбільш впливовий із цих союзників, Чарльз Х. Шеріл, колишній посол США в Туреччині, часто оголошував себе другом американських євреїв. Але, як і Брандедж, він нещодавно здійснив поїздку до Німеччини. У дійсності, він узяв участь у Нюрнберзькому конгресі 1935 року як особистий гість Гітлера. Там, на приватній зустрічі з Гітлером, він був заворожений, як і багато американців, що приїхали сюди, силою особистості фюрера і його незаперечними досягненнями у відродженні економіки Німеччини. Повертаючись додому з тими ж порожніми запевненнями, що й Брандедж, Шеріл став систематично заперечувати дедалі більш очевидні докази того, що відбувалося з євреями в Німеччині. Він також узявся примішувати погрози до своїх «проєврейських» коментарів: «Я займаю відверто проєврейську позицію, і з цієї причини хочу застерегти американських євреїв. Існує велика небезпека в цій олімпійській агітації... Ми майже впевнені, що піднялась хвиля антисемітизму серед тих, хто ніколи раніше навіть не припускав такої думки, і хто може вважати, що 5 мільйонів євреїв у цій країні використовують 120 мільйонів американців, щоб останні тягали для них каштани з вогню». Але саме Брандедж придумав, мабуть, найбільш хитромудру логіку на підтримку боротьби проти бойкоту: «Спортсмени цієї країни не потерплять використання незаплямованого американського спорту як засобу перенесення зненавистей Старого Світу до Сполучених Штатів». Іншими словами, за його аргументацією, біда — «зненависті Старого Світу» — прийшла не від нацистів, а від євреїв і їхніх союзників, які насмілилися виступити проти того, що відбувається в Німеччині. До кінця 1935 року, свідомо чи ні, Брандедж перетнув межу між обдуреним і брехуном.

Одначе питання було вирішене. Америка поїде на Олімпійські ігри в Берліні. Залишалося вибрати спортсменів, гідних внести американський прапор у серце нацистської держави.

Частина IV
1936
Торкнутись божественного 

Розділ 13 

Коли восьмеро входять у ритм, перебувати в ньому — щире задоволення. Веслування — не важка праця, коли встановлюється ритм — той самий «резонанс», як його називають. Я чув, як хлопці волали від захоплення, коли всі восьмеро входили в резонанс. Це річ, яку вони не забудуть, доки житимуть.

— Джордж Йомен Покок

Увечері 9 січня Ел Ульбріксон зібрав хлопців на човновій станції і видав жорстке застереження: усі, хто з’явиться на збори університетських екіпажів наступного понеділка, сказав він, «мають бути готові взяти участь у найвизначнішому і найвиснажливішому веслувальному сезоні для університету Вашингтона». Після багатьох місяців розмов про олімпійський рік він, нарешті, настав. Ульбріксон не хотів, щоб хтось недооцінив, що поставлено на карту, чи яку жорстоку ціну доведеться заплатити за участь.

Коли Джо прийшов у понеділок на човнову станцію і поглянув на дошку, він був здивований побачити своє ім’я у списку екіпажа університетського човна номер 1, а також імена Коротуна Ханта та Роджера Морріса. Після веслування в 3-му і 4-му човнах протягом усієї осені Джо не міг зрозуміти, чому його раптом підвищили. Як з’ясувалося, насправді, це не було справжнє просування у статусі. Ульбріксон частково відновив деякі зі старих призначень у човни з 1935 року, винятково на тимчасовій основі. Він хотів провести перші кілька тижнів тренувань, відпрацьовуючи основи. «Як правило, — казав він, — хлопці перебувають у більш сприйнятливому для вказівок настрої при роботі зі знайомими товаришами по команді». Проте щойно вони почнуть веслувати в ритмі перегонів, він розіб’є склади команд, і знову кожен буде сам за себе. Тож призначення в човни, зрештою, не багато означали зараз.

Отже, усі вони знову вийшли на воду. Протягом решти січня і всього лютого вони веслували 6 днів на тиждень із позицій чверті слайду і половини слайду, виконуючи короткі гребки, щоб зосередитися на техніці. Вони відтреновували старт перегонів. Вони працювали над своїми індивідуальними слабкими сторонами. Через кожні кілька днів снігові пориви налітали на озеро Вашингтон. Коли не сніжило, було пронизливо холодно і вітряно. Вони веслували за будь-якої погоди. Деякі з них були одягнуті в поношені тренувальні костюми, інші — недоречно у шорти і в’язані шапки. Оператори з «Юніверсал Пікчерс» приїхали і відзняли короткий хронікальний кінофільм із ними, про всяк випадок, якщо знадобиться для Олімпійських ігор. Іноді вони влаштовували короткі перегони один проти одного. Номінальний перший човен, у якому був Джо, часто приходив третім. Третій човен, зазвичай, фінішував першим. Ульбріксон помітив, що хлопці у човні Джо стартували, потім втрачали свій ритм, згодом відновлювали і знов-таки втрачали його, по три рази за одні перегони. У них було найгірше захоплення серед трьох основних човнів.

91