Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили наци - Страница 127

127

У той час як спортсмени з інших країн залишилися більш-менш у стійці «струнко», американці почали бродити довкола, оцінюючи все, що оточувало їх — заглядали в дула гармат польової артилерії, вишикуваних попереду та націлених прямо на них, вивчали монолітні кам’яні скульптури біля входу до стадіону або просто витягувались на вологій траві, накривши обличчя своїми солом’яними капелюхами, щоб подрімати. Джо і його товариші по команді забрели через ворота на майданчик під нависаючою дзвіницею і наткнулися на загін військової почесної варти Гітлера, який високо піднімаючи випрямлені ноги марширував уперед і назад по кам’яній бруківці з таким запалом, що з-під їхніх чорних підкованих чобіт підіймався гранітний пил. Навіть коні, як помітив Коротун Хант, ступали таким самим кроком, не згинаючи ноги в колінах.

Усередині стадіону Лені Ріфеншталь і Йозеф Геббельс репетували один на одного. Ріфеншталь була там з 6:00 — метушливо гасала довкола і встановлювала близько 30 кінокамер із 60 операторами, налаштовувала звукове обладнання, поперемінно то залякуючи, то зі сльозами на очах благаючи чиновників Міжнародного олімпійського комітету, щоб дозволили їй помістити обладнання там, де вона хотіла. Вона наказала іноземним групам операторів кінохроніки зійти з її дороги, безугавно шукала і безжально займала найкращі позиції для зйомок подій дня. Найважливішою серед них була вузька смужка бетону, на якій вона причепила камеру до поручнів платформи, де нацистські чиновники головуватимуть на церемонії. Платформа мала бути так тісно заповнена членами вищих ешелонів партії, що Ріфеншталь була змушена розмістити свого оператора ззовні за перилами, задля безпеки прив’язавши його і камеру до поручнів. Це було дуже незручне розташування, але воно дозволить Ріфеншталь здійснити те, чого вона завжди прагнула — вхопити досконалий кадр, ідеальний знімок. У цьому випадку то мав бути крупний план Адольфа Гітлера, який вдивлятиметься в маси народу, що голосно вітатимуть його.

Але раніше того дня Ріфеншталь виявила, що есесівці відв’язують її камеру та її оператора від перил. Розлючена, вона зажадала знати, що вони роблять, і ті повідомили, що Геббельс наказав їм зняти камеру й оператора. Ріфеншталь у гніві закричала на офіцерів, що сам Гітлер дав їй дозвіл встановити тут камеру. Есесівці оторопіли, завагалися. Ріфеншталь перелізла через перила, прив’язала себе до камери і сказала, що залишиться там до початку Олімпіади. Високопоставлені гості почали прибувати і займати свої місця на трибуні, поглядаючи на Ріфеншталь, яка була, за її власними словами, на ту мить уся в сльозах і тремтіла від люті, наполегливо чіпляючись за край балкона.

Приїхав і сам Геббельс. «Ви збожеволіли? — заволав він, побачивши Ріфеншталь. — Ви не можете залишатися тут. Ви руйнуєте весь розпорядок церемоніалу. Забирайтеся геть самі і забирайте вашу камеру звідси негайно!»

Ріфеншталь зашипіла на нього: «Я запитала у фюрера дозволу заздалегідь і отримала його».

«Чому тоді ви не побудували вишку поруч із трибуною?» — заревів Геббельс.

«Вони б не дозволили мені!» — відпасувала йому Ріфеншталь.

Геббельс «розжарився добіла від люті», як згодом висловилася Ріфеншталь. Але вона не збиралася відмовлятися від цього місця. Ніщо і ніхто, навіть надзвичайно могутній міністр пропаганди, не стане між нею і її видом для зйомок цього фільму.

У цей момент на платформі з’явилась імпозантна фігура Германа Герінга, затягнутого в ефектну білу військову форму. Побачивши Герінга, Геббельс почав волати на Ріфеншталь ще голосніше. Але Герінг різко підняв руку, і Геббельс умить замовк. Герінг повернувся до Ріфеншталь і проворкував: «Уперед, моя дівчинко. Тут досить місця навіть для мого живота». Ріфеншталь перелізла через поручні, і камера залишилася на місці.

Геббельс тихо закипав. Але його битва із Ріфеншталь, зрештою, за іронією долі, і битва за спільну мету прославлення ідеалів нацистів, вирувала ще протягом усієї Олімпіади і після неї. Отож за кілька днів він сів і написав у своєму щоденнику: «Я вчинив рознос Ріфеншталь, яка поводиться несказанно. Істерична жінка. Що й казати, просто не чоловік!»

О 15:18 Адольф Гітлер вирушив із канцелярії у центрі Берліна, випроставшись у своєму лімузині «Мерседес» і піднявши праву руку в нацистському вітанні. Десятки тисяч хлопців із «Гітлерюгенду», штурмовиків і військових охоронців у касках вишикувалися уздовж його маршруту від Бранденбурзьких воріт через Тіргартен до «Рейхсспортфельду». Сотні тисяч простих німецьких громадян скупчились на цьому шляху, звішуючись із вікон, розмахуючи прапорами або стоячи натовпами у 12 рядів, а то й більше, на вулицях, знову користуючись перископами, щоб розгледіти Гітлера. Тепер, коли його лімузин проїжджав повз, вони здіймали правиці в нацистському вітанні і піднявши обличчя вгору у захваті, пульсуючими хвилями кричали «Хайль! Хайль! Хайль!» у момент, коли його автомобіль порівнювався з ними.

На «Майфельді» хлопці почали уловлювати віддалений звук натовпів, що шаленіли, потім цей гул став повільно розростатися й підступати ближче, а згодом заревіли динаміки: «Він наближається! Він їде!» Хлопці поспішили назад до нерівних рядів американців. О 15:30 чиновники з Міжнародного олімпійського комітету (МОК), затягнуті в золоті аксельбанти, вбрані в шовкові циліндри і пальта з довгими шліцами ззаду, вийшли на «Майфельд» і сформували подвійний кордон. О 15:50 Гітлер піднявся на дзвіницю. Він прийняв парад почесної варти, яка промарширувала повз нього на «Майфельд». У наступні кілька митей він був лише маленькою фігуркою у формі кольору хакі і високих чорних чоботях, наодинці на просторому трав’яному майданчику. Потім він перетнув кордон чиновників і почав проходити повз стрій спортсменів, відділених від нього лінією канатів. Здебільшого спортсмени стояли стрункими рядами, за винятком американців, багато з яких кинулись до канатів, щоб краще розгледіти Гітлера. Хлопці з університету Вашингтона просто сиділи на траві й помахали йому, коли той порівнявся з ними.

127