Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили наци - Страница 86

«Звичайно, я можу створити човен, — сказав він, а потім додав, цитуючи поета Джойса Кілмера, — але тільки Бог може створити дерево».

Покок витягнув тонкий лист кедра, той, що був зіструганий до товщини 4 міліметри для обшивки човна. Він зігнув дерево і попросив Джо зробити те ж саме. Він говорив про вигин і життя, яке той вдихав у корпус, коли деревина перебувала під напруженням. Він говорив про силу окремих волокон у кедрі і як, поєднуючись із пружністю, вони надають дереву здатності відновити свою форму цілісною і неушкодженою, або як під парою і тиском вони можуть набути нової форми та утримувати її назавжди. Здатність поступитися, зігнутися, піддатися, пристосуватися, сказав він, іноді була джерелом сили у чоловіках, як і в деревині, до тих пір, поки нею керує внутрішня рішучість і принципи.

Він підвів Джо до одного кінця довгої двотаврової балки, на якій будував каркас для нового човна. Покок поглянув уздовж соснового кіля і запросив Джо зробити те саме. Він мав бути точно прямим, сказав він, по всій 19-метровій довжині човна, ні на сантиметр не відхиляючись від одного кінця до іншого, інакше човен ніколи не пливтиме правильно. А правильність, зауважив Покок, приходить лише від його будівельника, від ретельності, з якою він виконує своє ремесло, від того, скільки серця він вклав у човен.

Покок зупинився і відступив від каркаса човна, поклав руки на стегна, уважно вивчаючи роботу, яку вже зробив. Він сказав, що для нього ремесло будування човнів було як релігія. Замало просто освоїти його технічні деталі. Ви маєте віддатися йому духовно, цілком розчинитися в ньому. Коли ви закінчили будівництво човна і віддаєте його, маєте відчути, що назавжди залишаєте в ньому шматочок себе, трохи вашого серця. Він повернувся до Джо. «Веслування, — сказав він, — схоже на це, як і багато що в житті. Це ті його частини, які дійсно мають значення в будь-якому випадку. Ти знаєш, що я маю на увазі, Джо?» Хлопець трохи нервував, не знаючи, що робити, кивнув невпевнено, спустився вниз і відновив свої присідання, намагаючись осягнути все сказане.

Того ж місяця Нацистська партія організувала свій 7-й щорічний конгрес у Нюрнберзі, тематичний, за приголомшливою іронією названий «З’їзд за волю». Знову штурмовики і чорносорочечники прибули сотнями тисяч. Знову Лені Ріфеншталь, якій тепер було 33 роки і яка вже надійно утвердилася як улюблений режисер Гітлера, була там, щоб задокументувати видовище. Хоча відзнятий матеріал, який будь-коли з’явиться на екранах, втілиться у єдиний короткометражний фільм, що відобразив військові ігри, які Гітлер влаштував на з’їзді, щоб драматизувати порушення Німеччиною Версальського договору про заборону німецького переозброєння. Роки по тому, після війни, Ріфеншталь намагатиметься говорити якомога менше про свою участь у «З’їзді за волю». А на той час він запам’ятався перш за все не військовими іграми, а тим, що трапилося ввечері 15 вересня.

Конгрес досяг свого апогею того вечора, коли Адольф Гітлер вийшов перед німецьким парламентом, Рейхстагом, щоб ввести три нові закони. Рейхстаг був зібраний у Нюрнберзі вперше з 1543 року, щоб прийняти закон про перетворення емблеми Нацистської партії, свастики, на офіційний прапор Німеччини, і щоб зробити публічне видовище з процесу його прийняття. Але Гітлер вводив ще два закони, і саме через ці другий і третій закони з’їзд 1935 року назавжди запам’ятається, і саме від них Ріфеншталь пізніше намагатиметься дистанціювати себе.

Закон «Про громадянство Рейха» визначав, що громадянином міг бути будь-який німецький підданий «німецької чи спорідненої крові», який «доводив своєю поведінкою бажання і здатність вірно служити німецькому народові і Рейху». За замовчуванням, будь-який підданий не «німецької чи спорідненої крові» був понижений до статусу суб’єкта держави. Метою закону було позбавити німецьких євреїв їхнього громадянства та всіх пов’язаних із цим прав, починаючи з січня 1936 року.

Закон про кров — офіційно, закон «Про захист німецької крові і німецької честі» — заборонив шлюби євреїв і неєвреїв; зробив недійсними будь-які такі шлюби, укладені в обхід закону, навіть якщо вони були зареєстровані в іноземній державі; заборонив позашлюбні сексуальні відносини між євреями і неєвреями; заборонив євреям наймати на роботу в себе вдома жінок — громадянок Німеччини у віці до 45 років; і заборонив євреям вивішувати новоприйнятий національний прапор. І це, як виявилося, був лише початок. У найближчі місяці і роки Рейхстаг прийме ще десятки додаткових законів, що обмежували кожен аспект життя німецьких євреїв, аж поки просто бути євреєм стало незаконно.

Ще до появи Нюрнберзьких законів життя для німецьких євреїв стало практично нестерпним. Із моменту приходу Нацистської партії до влади в 1933 році євреї, шляхом залякування і відкритого насильства, були за законом виключені з роботи на державній службі та на державних посадах; позбавлені права практикувати в таких галузях, як медицина, юриспруденція та журналістика; усунуті від участі в роботі фондових бірж; а також їм був заборонений вхід у цілу низку державних і приватних закладів. У кожному німецькому містечку і місті таблички, що проголошували «Juden unerwunscht» («Євреї небажані»), з’явилися над входами в готелі, аптеки, ресторани, громадські басейни і магазини всіх видів. Підприємства, що належали євреям, були мішенями масивних спонсорованих державою бойкотів. Поблизу міста Людвігсхафен дорожній знак повідомляв: «Їдьте обережно! Стрімкий поворот! Євреям дозволено 120 кілометрів на годину». До 1935 року, напевно, половина німецьких євреїв утратили свої засоби до існування.